Реформація чи імітація

Україна незалежна вже 30 років, хоч меншовартісного мислення ми так і не позбулися. У геополітиці йде постійний пошук покровителів, а не партнерів. Нас вчать обмеженому вибору – якщо не Росія, то НАТО. Якщо хтось проти гегемонії США, то він – не український патріот, а рука Кремля. Якщо твої погляди не збігаються з баченням Заходу, то ти – проект ФСБ. Наприклад, Джордж Сорос під час таємного візиту в Київ в 2014 році саме так говорив про Правий сектор. Для багатьох ці твердження, на жаль, стали аксіомами.

Чому так вважає Сорос, зрозуміло. Будучи глобалістом, він взагалі відкидає такі поняття, як патріотизм, а тим більше націоналізм. У 2020 році, виступаючи на Всесвітньому економічному форумі в Давосі цей американський мільярдер дуже розчаровано заявив, що попри всі його зусилля, в світі «націоналізм не тільки не зупинено, а навпаки, він продовжує посилюватися».

А яким чином такі ідеї з’являються серед нас з вами?

Міжнародний фонд Джорджа Сороса «Відродження» активно діє в Україні з 90-х років. За словами ексдиректора Фонду, з кабінету директора був прямий зв’язок з першими президентами. Діяльності Відродження сприяли і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма. Але, каденція Віктора Ющенка була суперечливою.

За часів Ющенка, під впливом менеджера Фонду, а в 2016-2019 роках міністра освіти, Лілії Гриневич почалося реформування освіти. Саме освітній процес, на думку Джорджа Сороса, найбільше впливає на свідомість молоді та студентства. Тому, просуваючи свої ідеї, американський мільярдер намагається максимально контролювати вплив на цю сферу.

Після 2006 року щось пішло не так, інтерес Сороса до України почав згасати. Судячи з усього Ющенко намагався вийти з-під його впливу, тому мільярдер почав шукати заміну президенту. Сорос проводив зустрічі та пропонував співпрацю в 2007 році з Віктором Януковичем, а в 2008 році – з Юлією Тимошенко. До речі, в адміністрації Віктора Ющенка вважали, що економічна криза 2008 року, спричинена різким падінням курсу гривні, – справа рук саме Сороса. Тобто вже тоді підривом нашої економіки американський мільярдер розхитував крісло тодішнього президента.

Судячи зі збільшення фінансування Фонду, зацікавленість Сороса в Україні зросла в 2013-му році. Тоді бюджет Відродження становив приблизно 70 млн грн, в 2014-му – вже 103 млн. За наступні п’ять років видатки організації виросли до вражаючих 335 млн грн.

З початку 90-х соросівські структури намагаються щось реформувати в Україні (медицину, адміністративний устрій, освіту, побороти корупцію). Як ми бачимо, фінансові вливання в реалізацію та лобіювання їхніх інтересів – колосальні. При цьому у Сороса і досі продовжують наполягати на виключно філантропських засадах своєї діяльності.

Чому ж ми досі живемо не в передовій та економічно-розвиненій державі? Чому жоден наш ВУЗ не згадується з-поміж Оксфордського, Гарвардського чи Каліфорнійського технологічного? Сьогодні київські виші не входять навіть до ТОП-1200 учбових закладів світу. Чому Сорос будує «вільне суспільство», а Україна тим часом втратила 11 позицій в рейтингу вільних країн?

За версією ексдиректора Фонду їм не вдається впровадити реформи в життя, тому що їм чинять опір прихильники олігархів та Росії.

«Коли плани реформ були напрацьовані і прийшов час їх імплементувати, почався опір, – каже Бистрицький, – одним із проявів опору стало введення Радою е-декларування для антикорупційних активістів в 2017 році. Для нас це був шок».

З цього твердження випливає, що реформи не запрацювали в Україні, тому що ми захотіли знати, звідки у Ганни Гопко вісім квартир у Києві та Львові? Чи за які послуги Сергій Лещенко отримав 100 тисяч доларів гонорарів за межами України? Чи як вдалося Віталію Шабуніну за 85 тисяч доларів купити будинок, ринкова вартість якого 250 тисяч?

Напрошується висновок, що для наших антикорупціонерів та реформаторів важливішим є сам процес, ніж результат. І чим довготривалішим він буде, тим прибутковішим для них особисто та їхніх родин.

Ігор Криворучко